«Прапор» тримається високо: історія Героя України Михайла Максіяна

29 липня — День пам’яті загиблих воїнів Сил спеціальних операцій. Цього дня вшановують тих, хто без вагань став на захист України і не повернувся з бою. Один із них — Михайло Максіян, боєць 73-го морського центру ССО, позивний «Прапор». Його життя стало прикладом відданості, сили духу та любові до Батьківщини. Історію Михайла згадують дружина Вікторія та побратим Віктор «Шрек».

Де все починалось: море, степи і мрії

Михайло Максіян народився в Молдові і ще маленьким разом із батьками переїхав до Криму. Там пройшло безтурботне дитинство — море, гори, степи, шкільні друзі. Військову службу проходив у Василькові. Одружився, виховував прийомну дочку Ірину, а потім народився син Назар — нині йому 16. 2015 року Михайла мобілізували, служив у 3-му окремому полку ССО, на посаді снайпера. Після демобілізації повернувся до мирного життя, влаштувавшись в «Епіцентр». Саме там, серед будівельних матеріалів, доля звела його з Вікторією — жінкою, яка згодом стала його світом.

Історія кохання та взаємної підтримки

«Коли розповідаю про Мішу, то наче кажу про себе, — тихим голосом ділиться спогадами Вікторія. — Ми з ним були разом — як одне ціле: і кохання, і друзі, і плече підтримки. Коли зустрілись, мене дуже вразило його ставлення до людей. Всіх працівників магазину, незалежно від віку чи посади, знав на ім’я, вітався, запитував про справи. Завжди був спокійним, виваженим, надійним. Відповідно, і люди його поважали. За два роки після знайомства ми одружилися та переїхали жити до Фастова. Місто йому припало до душі. Завжди захоплювалася, як Міша не боявся змінювати своє життя. Тоді ж вирішив займатися бігом та отримати другу вищу освіту».