Міністр Семерак проти Базеля

| Екологія
Міністр Семерак проти Базеля
Громадська організація «Розбудова» повідомляє про порушення Базельської конвенції, до якої Україна приєдналася ще у 1999 році. Базельська конвенція регулює контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видалення.

В ст. 4 п. 9 Загальних зобов’язань Конвенції сказано: «Сторони вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб транскордонне перевезення небезпечних та інших відходів дозволялося тільки якщо держава експорту не має (підкреслено нами. – ГО «Розбудова») технічних можливостей і необхідних об'єктів, потужностей або відповідних місць для видалення таких відходів екологічно обґрунтованим і ефективним чином, або такі відходи необхідні державі імпорту як сировина для підприємств з рециркуляції або рекуперації; або таке транскордонне перевезення відповідає іншим критеріям, які будуть визначені Сторонами за умови, що такі критерії не суперечать цілям Конвенції».

Цей пункт чітко вказує на ті критерії, які підтримуються всім цивілізованим світом. Так було і в Україні. Але тільки до 21 листопада 2018 року – до того моменту, поки Міністерство екології та зацікавленні особи не почали шукали «лівих» рішень вивести державні кошти. Українські вчені та технологи неодноразово вказували на те, що Україна може самостійно утилізовувати відходи хімічні засоби захисту рослин (ХЗЗР). Проте за пропозицією міністра Остапа Семерака уряд вніс зміни щодо контролю за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією. Сам міністр заявив, що ця ситуація давно потребувала вирішення, оскільки в Україні ще з часів СРСР накопичилося понад 8,5 тис. тонн непридатних для використання та заборонених до застосування пестицидів.

«Насправді в Україні було лише одне підприємство, яке б могло здійснювати утилізацію таких відходів. Як показала практика, зупинка такого підприємства автоматично заводить країну в колапс. На сьогодні виникла ситуація, коли у нас взагалі відсутні підприємства, які б могли здійснювати утилізацію цієї категорії відходів. Проте такі підприємства є в інших країнах, однак через законодавчі колізії до цього часу була заблокована можливість утилізувати пестициди за кордон. Логічно, що ми не можемо залежати від одного підприємства, ставлячи під загрозу життя і здоров’я наших громадян та лише збільшуючи обсяги хімвідходів», – пояснив міністр.

Він зазначив, що уряд не лише підтримав Мінприроди, але й допоміг привести нормативно-правові акти, що регулюють цю сферу, у відповідність з міжнародними вимогами, зокрема Базельської конвенції.

«Відтепер суб’єкти господарювання зможуть самостійно прораховувати, як найвигідніше здійснювати утилізацію та видалення непридатних хімічних речовин, що використовуються в аграрному секторі. Ми нарешті зможемо очистити країну від цієї отрути», – патетично заявив Остап Семерак.

При цьому він зазначив, що якщо в Україні буде працювати навіть кілька підприємств з утилізації пестицидів, за суб’єктами господарювання всеодно залишиться право обирати, де проводити таку утилізацію.

Зі слів міністра, постанова уряду «відповідає міжнародним вимогам». Проте це сумнівне твердження. І слова міністра абсолютно суперечать положенням тієї самої Базельської конвенції.

Громадська організація «Розбудова» вважає, що ця постанова прийнята для відновлення кримінальних схем 2012 року, коли за кордон замість небезпечних відходів вивозилася українська земля.

Підсумовуючи останні події, вимальовується нарешті логіка роботи міністра в останні роки: планомірно та безвідворотньо знищувати, закривати, унеможливлювати роботу підприємств із знешкодження небезпечних відходів (а разом із тим зникали робочі місця, а місцеве самоврядування втрачало сплановані кошти з податків). Завдяки прямим діям міністра утворилася система, за якої отримати в законний спосіб ліцензію на поводження з відходами стало нереально. А все було зроблено з єдиною метою: констатувати той факт, що Україна «неспроможна» самостійно утилізовувати небезпечні відходи. При тому, що на території держави все ж залишилися підприємства, які вціліли та встояли проти натиску Семерака. Небезпека для громадян полягає в тому, що відходи тепер транспортуватимуться зі сходу на захід країни в напрямку європейських країн. Але тут виникає занепокоєння: по-перше, відомо немало випадків аварій при довготривалих транспортуваннях – із витоком небезпечних речовин у навколишнє середовище; а по-друге, де гарантія того, що частина тих самих пестицидів на шляху до знищення не залишаться у наших лісах чи на звалищах? Таких опасінь виникає чимало, найрізноманітніших.